Вінниччина є батьківщиною для багатьох талановитих людей, які відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Серед них науковці, лікарі, художники, письменники тощо. Детальніше дізнатись, хто саме прославився у всьому світі та завдяки чому, можна далі на vinnytski.info.
Натан Альтман
Натан Ісайович Альтман — художник, що є вихідцем з Вінниці та здобув славу всесвітньо відомого художника. Зростав у єврейській родині та рано втратив батька, через що дитинство супроводжувалось бідністю. Однією з розваг стало малювання. Через брак коштів у родині Натан використовував крейду замість олівців чи фарб, а на перших малюнках зображував бажані іграшки, яких він ніколи не мав. Художню освіту здобув у Одесі, а згодом працював у художніх студіях в Одесі та Санкт-Петербурзі. Найулюбленішими сюжетами були пейзажі, портрети, одним з найвідоміших стали портрети Анни Ахматової та Соломона Міхоелса, також працював з книжковою графікою, скульптурою.
Крім того, художник брав участь у створенні кінофільму «Єврейське щастя» за сценарієм Шолом-Алейхема, знімання якого проходило у Вінниці.
Микола Леонтович
Микола Леонтович є видатним українським композитором, що подарував світу одну з найвідоміших різдвяних пісень «Щедрик». Народився у селі Монастирок Вінницької області. Зростав у родині священника, який й дав синові музичну основу. Все життя він працював композитором, хоровим диригентом, педагогом та мав активну громадську позицію, через яку ймовірно його й вбили.
Під час роботи над «Щедриком» Микола Леонтович створив п’ять різних варіантів твору, але зупинився на одному, що був створений у 1916 році. У 1919 році хор Олександра Кошиця вирушив у тур Європою, щоб познайомити світ з українською творчістю, а 5 жовтня 1922 року «Щедрик» зазвучав у Нью-Йорку у знаменитому Карнегі-хол. За кордоном пісня відома як «Carol of the Bells». Не почути цю пісню взимку просто не можливо, вона грає у закладах чи торговельних центрах, використовується у рекламі та фільмах.
Клариса Ліспектор
Клариса Ліспектор була однією з найвідоміших та популярних бразильських письменниць XX століття та має вінницьке походження. Народилась у селі у Чечельник Гайсинського району Вінницької області. Родина Клариси емігрувала до Бразилії у 1921 році, коли їй було лише два місяці. Свої перші оповідання намагалась друкувати у газеті «Діаріо де Пернамбуко» у дитячому розділі, але отримувала відмову, оскільки її роботи були написані не на основі якихось фактів, а описували власні почуття письменниці.
Свій нестандартний підхід Клариса згодом пояснювала двома фразами: «Життя не підлягає опису» і «Реальність не має синонімів».
Перший роман «Поряд з диким серцем» опублікувала у 19 років. У 1942 році Клариса очолила посаду редактора газети «Ніч» в Ріо-де-Жанейро, в якій й опублікувала декілька своїх оповідань. Загалом у творчому здобутку письменниці нараховується 8 романів, 8 збірників оповідань, серед яких найуспішнішою працею вважається збірник «Сімейні тенета», в якому вона з усіх сторін зобразила проблеми жінок.
Василь Хмелюк
Художник, що пройшов складний шлях від села під Жмеринкою до мистецьких галерей світового рівня. Зростав у родині інженера та домогосподарки. Василь змалку зацікавився малюванням, тому батьки підтримали та розвивали захоплення сина. Для цього вдома облаштували вдома справжнє художнє ательє, запросили вчителя.
Разом з братом у підлітковому віці вступив до армії УНР, проте внаслідок поразки українського визвольного руху брати Хмелюки у 1920 році були змушені виїхати до Європи. Спочатку опинився у Польщі, де професійно став займатись художньою діяльністю. Заробітку це майже не давало, але саме в цей період життя почав з’являтись власний художній стиль з акцентом на колористиці. Через деякий час Василь переїхав до Праги, де випробував свої сили у поезії та став представником так званої «празької школи». Згодом відправився підкорювати столицю Франції.
Справи у художника пішли вгору після зустрічі з колекціонером Сергієм Щукіним, який викупив у нього кілька картин. Після цього Хмелюка почали помічати й інші знатні клієнти. З 1932 по 1939 роки Хмелюк мав дванадцять виставок. Його твори експонувались в галереях Марселя, Варшави, Лондона.
Данило Заболотний
Відомий український мікробіолог та епідеміолог, що народився у селі Чоботарці, яке згодом було перейменоване на Заболотне на честь вченого. Зростав у селянській родині, рано втратив батька, а мати через хворобу стала прикута до ліжка. Тоді Данила на виховання забрав рідний дядько, який зацікавив хлопця вивчати природничі науки. Під час наукової кар’єри Данило Кирилович Заболотний основну увагу присвятив дослідженню небезпечних інфекційних захворюванню, зокрема чуми та холери.
Вчений багато подорожував світом. Перебувавши у Монголії та Маньчжурії встановив, що переносниками чуми були місцеві степові гризуни тарбагани. Під час розтину такого гризуна Данило Кирилович випадково вколов себе голкою та заразився чумою. На щастя, під рукою була протичумна сироватка, яка не тільки врятувала життя вченому, а й допомогла дослідити перебіг одужання на собі.
Вдруге науковець вирішив навмисно заразити себе смертельною хворобою, коли захотів перевірити ефективність ентеральної імунізації від холери. Цей досвід дозволив впродовж 1900-1911 років ефективно боротись зі спалахами холери в Шотландії, Португалії, в Одесі, Маньчжурії та в самій Подільській губернії.
Микола Пирогов
Микола Іванович Пирогов — відомий вчений, хірург та анатом, чиї досягнення важко переоцінити. Народився у Москві, але у 1859 році переїхав у Вінницю, придбав садибу «Вишня» та працював тут решту свого життя. Після смерті тіло вченого забальзамували та збудували для нього склеп з церквою.
Микола Пирогов став першим, хто використовував ефірний наркоз для передопераційної та операційної анестезії. Він запровадив медичне сортування в умовах війни, яке полягало у ретельному огляді хворих, в результаті якого важкопоранених оперували на місці у польових умовах, а солдатів з незначними ушкодженнями відсилали в тил для стаціонарного лікування. Така практика залишається актуальною і по сьогоднішній день. До речі, використанню гіпсових пов’язок ми теж зобов’язані Пирогову, а його атлас «Топографічна анатомія, ілюстрована розтинами» й досі слугує довідником для лікарів.
Зельман Ваксман
Відомий американський біохімік з вінницьким корінням, є лауреатом Нобелівської премії з фізіології та медицини. Народився у родині євреїв у невеликому містечку Нова Прилука, що у Вінницькій області. Стати науковцем вирішив, коли його дворічна сестра померла від дифтерії. Після смерті матері поїхав у США, оскільки вдома його вже ніщо не тримало.
Вніс величезний внесок у боротьбу з туберкульозом, відкривши революційний препарат у лікуванні хворих на туберкульоз — стрептоміцин. Зельману Ваксману ми можемо завдячувати не тільки за винайдення стрептоміцину, а й взагалі введенням поняття «антибіотик», адже він став першим, хто його застосував.
Зельман Ваксман зміг на власні очі побачити, як дівчинка років 9, яка могла померти від туберкульозного менінгіту, одужала після курсу лікування його препаратом. Раніше діти з таким діагнозом не виживали. У 1952 році науковець отримав Нобелівську премію «за відкриття стрептоміцину: першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».