День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, колись національне державне свято України, відзначалося офіційно щорічно 9 травня до 2016 року. Згодом калейдоскоп свят в Україні розширився, тож нині 9 травня святкують — День Європи, а 8 травня – Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. Раніше визначальною частиною святкування були різноманітні паради, які гідно висвітлювали величність та героїзм. Про один із них, що відбувася 1949 року, дізнаємося нижче на vinnytski.info.
Міф, щодо підписання Акту про капітуляцію Німеччини
День Перемоги був спрямований на формування ідеології нового радянського покоління. Не дивно, що нині це свято залишається популярним в країнах, які виникли на руїнах колишнього союзу.
Однак, за всією славою цього дня існують деякі цікаві деталі, про які знає не кожен. Наприклад, День капітуляції Німеччини, з яким пов’язано свято, насправді не припадає на 9 травня. Це хронологічне непорозуміння виникло ще в 1945 році через те, що угоду про капітуляцію підписали 7 травня у Реймсі представники німецького вищого командування. Навіть історики та маршали СРСР ще в радянські часи розповідали, що підписання відбулося лише за участю представників західних союзників, що насправді є суцільною брехнею. Угоду від СРСР підписав генерал-майор артилерії Іван Суслопаров.
Не менш цікавою є деталь, що більшість частин Вермахту припинили вогонь відразу після підписання Акту про капітуляцію, в тому числі й проти СРСР. Однак для Сталіна та радянських маршалів була потрібна ефектна “картинка”, тому урочисте підписання акту відбулося вже увечері 8 травня, після цілої доби, коли практично на всьому радянсько-німецькому фронті відсутні були бойові дії. І хоча за московським часом тоді вже було 9 травня, саме це і стало початком святкування Дня Перемоги. Фактично, перший акт був дієвим і реальним, другий – “декоративним”, але саме він став історичним.
Перші святкування Дня Перемоги та неофіційний парад на Вінниччині
Вперше святкування 9 травня стало традиційним лише в 1965 році. Парад Перемоги у 1945 році фактично відбувся 24 червня. Хоч на ньому за популярним міфом прапор перемоги підняли героїчні фігури, такі як Нестеров, Єгоров і Кантарія, які, як виявилося, не були вправними учасниками параду через відсутність стройової підготовки на час війни. Нестеров тоді вже мав п’ять поранень та травмовані ноги. Саме тому було вирішено відмінити цю частину урочистостей. До 1948 року День Перемоги залишався неробочим, однак Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року цей вихідний був відмінений. Натомість неробочим днем зробили Новий рік. Офіційно свято не відзначалося, проте в перші роки чулися залпи артилерійських гармат у містах-героях, незважаючи на це. Також були привітання в газетах і проходило багато спортивних заходів. Неофіційно спроби святкування відбувалися 8-го травня. Наприклад, у 1949 році на Вінниччині був проведений фізкультурний парад.
Участь у заході взяло приблизно 25 тисяч осіб. Паради, аналогічні цьому, охопили всю Вінницьку область, починаючи лише з 1960-х років. Газети почали виголошувати пропагандистські заголовки, встановлюючи 9 травня як символ боротьби проти буржуазного імперіалізму. Позаду цієї віддзеркаленої в історії картини залишається доволі резонансна причина, чому 9 травня до 1965 року не святкувався. Вона коріниться в безжальній каральній системі радянського соціалізму та у великій кількості інвалідів серед ветеранів війни. До 1965 року всі працювали на будівництво комунізму в колгоспах та заводах.
Відсутні були медалі та почесні знаки, присвячені річниці Перемоги, а фронтовики не мали жодних об’єднань. Уже після 1945 року на Вінниччині розпочалися арешти та перевірки. Ветеранів-інвалідів виселяли з великих міст і забороняли повертатися. Влада відчувала страх перед реальними героями. Справжні фронтовики, які пережили події війни, спільні паради з нацистськими військами, лінію “Вотан”, форсування Дніпра та бої під Ржевом, Волховом і Сталінградом, залишали незгладжений слід в історії. Ці непересічні особистості проходили через вогонь, а їхні дух та впертість були неперевершеними. Серед них було безліч контужених та сильно покалічених. Протягом 20 років більшість цих героїв війни відійшли від міста. Залишилися лише ті, кого історія охрестила інтендантами, “тиловими щурами” та ветеранами НКВД-МГБ і СМЕРШу.
Визначення святкової дати
Разом із 18-річними юнаками, які зіткнулися з реальністю війни лише наприкінці 1944-1945 років, настало час визначити святкову дату. Вирішальний момент для встановлення 9 травня як Дня Перемоги відбувся тоді, коли настала атмосфера далека від сталінських проєктів під керівництвом Леоніда Брежнєва. Саме в той період, коли він прийшов до влади, це свято стало офіційним.
Тоді ж у Вінниці почалося широкомасштабне видання мемуарів радянських генералів і маршалів, які ділилися своїми враженнями від подій війни. Пізніше виникла традиція будувати Парки Слави, де величні скульптури та вічні вогні стали символами вшанування ветеранів та подій воєнних років. Наприклад, київський Парк Слави, зведений на початку 1980-х років, є вражаючим свідченням цього подиху.
Тож варто зазначити, що “вічним травневим традиціям” лише 35 років. Військові паради на День Перемоги за часів СРСР були рідкісні. Поза Парадом Перемоги 1945 року їх влаштовували лише чотири рази: в 1965, 1975, 1985 та 1990 роках. В Україні перший парад відбувся лише в 1995 році, а це було пов’язано виключно з 50-річчям важливої події.